Ми всі знаємо, що з 13 серпня по 22 вересня 1943 року проводилась Донбаська наступальна операція, у ході якої Донбас був повністю визволений від німецько-фашистських загарбників.

6-го вересня 1943 року було визволено наше рідне місто Дружківка, день 14-го вересня вважається офіційним днем визволення Донбасу, а 22-го вересня святкується День партизанської слави. Він був заснований у зв'язку зі святкуванням 60-ї річниці існування підпільно-партизанського руху в Україні і був призначений офіційним державним святом.

Для вшанування всіх цих знаменних дат, в бібліотеці нашого ліцею проходили наступні заходи:

- Проведення місячника військової книги, присвяченої бойовим діям на Донбасі

-    22 вересня провідним бібліотекарем ЦМБ ім. Л. Українки Шеремет Ольгою Василівною була проведена бесіда «То були роки мужності… 1941 – 1945 роки», присвячена бойовим діям на Донбасі, а також Дню партизанської слави. На цьому заході були присутні учні другого та третього курсів.

Бесіда була дуже цікавою, корисною і пізнавальною: «…Бої за Донбас носили виключно запеклий характер. Гітлер, який прибув на південну ділянку фронту, вимагав від своїх військ утримувати Донбас за будь-яких обставин.

13 серпня 1943 року війська Південно-Західного фронту почали штурм оборони ворога на Сіверському Дінці. Вісімнадцятого серпня перейшли в наступ і війська Південного фронту. Вони завдали фашистам нищівного удару під Горлівкою, Макіївкою і Сталіно. У боях за Донеччину прославилися льотчики-герої О.І. Покришкін, В.Д. Лавриненков, О.В. Алелюхін, Д.Б. Глінка, Г.О. Речкалов, М.Є. Лавицький і В.О. Єгорович. Запеклі бої розгорнулися за Чистякове (Торез), Сніжне й Савур-могилу, яка разом з висотами й укріпленнями була головним елементом всієї системи гітлерівського «Міус-фронту». Вночі 30 серпня 96-а гвардійська стрілецька дивізія разом з 387-ою стрілецькою дивізією оволоділи Савур-могилою.

Зазнавши поразки на Сіверському Дінці й Міусі, гітлерівські війська намагалися закріпитися на рубежі Слов'янськ - Микитівка - Горлівка - Харцизськ і далі по річці Кальміус. Але ці плани були зірвані - 3 вересня 51-а армія визволила Дебальцеве, а 5-а ударна армія - Єнакієве. Шостого вересня була визволена Костянтинівка, Дружківка, Краматорськ, а 8 вересня - Красноармійськ. До 14 вересня був визволений весь Донбас.»

«…У період Великої Вітчизняної війни налічувалося близько 6 200 партизанських угруповань та загонів. В них служили майже мільйон солдат. У серпні 1943 року в Донбасі стали діяти 43 партизанських загони й групи.

У лісах Сіверського Дінця діяли 14 партизанських загонів: Слов'янський, Селидівський, Дзержинський, Горлівський, Великоянисольський, Микитівський, Краматорський, Артемівський, а також три краснолиманських.

У нашому місті діяв підпільний молодіжний загін «Ленінська Іскра».

Записка Олександра Маханько – підпільника із Дружківки – матері (перед розстрілом) - 28 лютого 1942 рік

«Мама, меня не жди. Мне ничего не надо. Шурик.»

Олександр входив в підпільну групу, яка діяла на території Дружківки. 6 листопада 1941 року, напередодні 24-ї річниці Великого Жовтня, на вулицях з’явилося дуже багато фашистів і поліцаїв. Всіх мешканців міста, які виходили після 19 години - розстрілювали. Але Сашко вийшов. І не просто так. Він пробрався на Торецький завод у паросиловий цех і звідти поліз на трубу, яка стрімко вела у небо. Під курткою він сховав червоний прапор. На громовідводі прив’язав, щоб вранці все місто бачило - народ не покорений. Додому повернувся знесилений. Страшенно хотілося спати. Ні, спати не можна. Треба дочекатися світанку, треба побачити прапор першим - цей символ боротьби і непереможності. Пів дня тріпотів червоний прапор. Тисячі людей бачили його, раділи і святкували річницю Жовтня.

Гітлерівці рискали весь день, але того разу не знайшли людину, яка повісила прапор.

Його схопили пізніше, коли разом з іншими підпільниками підривали німецькі ешелони. Схопили вночі в лютому 1942 року. Над арештованими довго знущалися, керівникуорганізації випалили очі, а Сашкові під нігті заганяли голки, кусачками рвали губи. 28 лютого 1942 року Сашка і його 11 товаришів розстріляли німці. Сашкові було 16 років. Він був наймолодший.»

«Ці невидимі війська, як і інші підрозділи Червоної Армії, понесли великі людські втрати під час боротьби з гітлерівським військом. Але внесок партизанських формувань в загальну перемогу людства над фашизмом просто неоціненний. І День партизанської слави України — лише мала частина того, що може зробити сучасне покоління для людей, які колись належали до партизанських загонів».

Учні щиро подякували Ользі Василівні і виявили бажання прийти ще на зустріч з нею.